«Alter Ratio»: Відкриваючи грані інакшого
Пропонувати інакший погляд на музику і створювати альтернативу звичному розумінню концерту; продукувати сенси і формувати цінності; розширювати межі уявлень про можливості людського голосу; відкривати Україні ще незвідані на вітчизняних сценах твори світового авангарду, а зі світом говорити голосом найновішої музики прогресивних українських композиторів; зрештою, любити те, що робиш, і робити те, що любиш – таке кредо ансамблю Alter Ratio, амбасадорів нової вокальної музики в Україні.
Колектив заснувала у 2010 році тоді ще студентка київської консерваторії Ольга Приходько, зібравши навколо себе студентів-ентузіастів, охочих до змін і готових до викликів. Вектор діяльності окреслився одразу – нова музика, світова й українська. На той час авангардні вокальні твори на українських сценах були представлені непорівняно менше, аніж інструментальні. Якщо новаторська інструментальна музика сучасних авторів нехай і невеликими кроками, але послідовно торувала шлях до українського слухача зусиллями ансамблів «Рикошет» Сергія Пілютикова, «Нова музика в Україні» Володимира Рунчака, «Кластер» Івана Небесного, Nostri Temporis Олексія Шмурака і Максима Коломійця та інших, то сфера новітньої вокальної музики, здебільшого, залишалася для тутешньої публіки terra incognita.
(c) Alter Ratio
Не стимулювала розширення концертних програм авангардною музикою і орієнтована на традиційний, в основному, класико-романтичний репертуар вокальна школа в Україні, де відсутня система магістерських курсів або майстер-класів із виконання нової музики. Та Ольга Приходько пропонує у цій ситуації іти від зворотнього: «Щоби з’явилася “школа”, повинно вирости покоління співаків, які мають не теоретичні знання, а практичні навички виконання нової музики» [7].
Тож, у прагненні розширити діапазон українських концертних програм новою вокальною музикою, вивівши її із «мертвої зони» виконавського репертуару, музиканти Alter Ratio дебютували із твором «Крики Лондона» класика авангарду Лючано Беріо. У цій музиці композитор конструює абсолютно нове, нетрадиційне акустичне середовище, експериментує із фактурою, розширеними виконавськими техніками. Як згадує учасниця ансамблю Вікторія Вітренко, «коли отримали ноти, майже ніхто не міг їх прочитати». «Але – додає співачка – для мене це був шалений запал – я взагалі тоді почала інакше сприймати і відчувати музику. Зрозуміла, що Бах, Шуберт, Бетховен – це далеко не все, що є у світі» [6].
Власне, у цьому й полягає місія «Alter Ratio» – провокувати інший погляд, змінювати звичний кут зору. Ця ідея закладена вже у назві колективу, що в перекладі означає «інакше мислення». Інакшість у діяльності «Alter Ratio» втілюється на різних рівнях. У контексті середовища, де сформувався колектив, «alter» полягає, перш за все, у створенні альтернативи традиційному репертуару філармонійних сцен. Протягом тринадцяти років концертного життя музиканти виконали твори класиків ХХ століття, що змінили хід музичної історії: Дьордя Лігеті, Кшиштофа Пендерецького, Мортона Фелдмана, Стівена Райха, провідних майстрів сучасності Мередіт Монк, Петеріса Васкса, Девіда Ленга та багатьох інших. Чимало із цих композицій прозвучали в Україні вперше саме у виконанні «Alter Ratio».
Ще одна інакшість, що вирізняє «Alter Ratio» – це новий погляд на сутність концерту. За словами Ольги Приходько, кожен виступ колективу – «це не просто концерт з набором творів, це великий проєкт, який можна порівняти з театральною виставою або навіть фільмом, коли дуже багато долучено нюансів» [5]. Говорячи про багатошаровість концепції кожного проєкту, диригентка проводить паралелі із романом «Ім’я Рози» Умберто Еко, де нерозривно сплетені в одне ціле детектив, богословський трактат, культурологічна і психологічна подорож [7]. Так і в концертах «Alter Ratio»: поліфонія сенсів і контекстів спонукає мислити і рефлексувати над кожною деталлю, що підсвічує нову грань творчого задуму.
Ось – у проєкті «Візіонери звуку», виконуючи твори сучасних авторів, де прокладаються мости між Античністю, Середньовіччям і сьогоденням, співаки стоять нерухомо, зодягнуті в однакові чорні ряси: на сцені не люди, земні і смертні, а споконвічні голоси, що незмінно ширяють між епохами, з’єднуючи їх невидимими нитками. А ось – у проєкті «ХОРеографія» на музику Святослава Луньова пластика голосу і пластика тіла стають невід’ємними частинами єдиного цілого, народжуються одна з одної…
Ідея «alter» окрім буквального має і метафоричне значення у діяльності ансамблю, зокрема, в його орієнтирах на нову музику, твори ХХ і ХХІ століття. У цей період, сповнений постійних пошуків радикально нових звучань, форм і концепцій, докорінно змінилася парадигма музичного мислення. Тож, як тонко підкреслює Ольга Приходько, власне, ХХ століття і запропонувало чергове «alter ratio» в історії музики [7]. «Цим – стверджує диригентка – і відрізняється нова музика, в якому столітті вона би не була: все нове розглядає ті самі речі під іншим кутом зору». Від «сучасності мовою традиції» [2] в опусах Франсіса Пуленка до звукопису розширених вокальних технік у музиці Анни Корсун, від «нової простоти» Арво Пярта до складних звукових конструкцій у творах піонерів авангарду – в репертуарі «Alter Ratio» поєднується музика абсолютно різна за стилістикою і технічними прийомами, та однаково нова для свого часу.
Усе ХХ століття у творчості світових метрів музики минуло під егідою новизни: нова музична мова, нові системи її організації, нове розуміння звука і сутності музики загалом. Ключовим маркером нинішнього «духу часу» в музиці стало нове розуміння часопростору і місця людини в ньому. «Це пов’язано із відчуттям людини себе у Всесвіті. Не просто в маленькому місті. А у відчутті себе частиною більших об’ємів» – говорить Ольга Приходько [3]. Її міркування суголосні із роздумами однієї із провідних українських музикознавиць Ніни Герасимової-Персидської, яка для позначення цих змін використовувала поняття «музика повільного часу». За словами науковиці, «твори такого типу формують у слухача відчуття певної віддаленості і споглядання найширшого простору і, відповідно, ставлення до навколишнього світу як до більш масштабного ніж той, що сприймається безпосередньо» [1].
Осмислення ключових процесів у новітній історії музики, рефлексії над їхньою сутністю формують пласти багатовимірних концепцій творчих проєктів «Alter Ratio». За словами Ольги Приходько, колектив ніколи не ставив собі за мету виступати щомісяця просто для того, щоби регулярно давати концерти. Чужою для музикантів є також ідея побудови програми за принципом твір за твором. Натомість, кожен концерт «Alter Ratio» – це мистецька подія з певною ідеєю. Часто творчі проєкти народжуються у співпраці з українськими композиторами: за 13 років ансамбль сформував навколо себе тісне коло митців, що поділяють його цінності. Таку співпрацю ініціює Ольга Приходько, подаючи ідею проєкту, висловлюючи своє бачення концепції, та при цьому залишаючи композиторам право на максимальну творчу свободу. Зазвичай подібні проєкти визрівають доволі довго: формування ідеї, написання музики, розучування надскладних партитур, робота над сценічною постановкою, де важить кожен нюанс – від вбрання співаків до розстановки їх на сцені – усі ці етапи творчої роботи вимагають багато часу і зусиль. Однак гра завжди варта свічок – творчі проєкти «Alter Ratio», без перебільшень, формують новий дискурс в українському музичному просторі.
Mariologia, (c) Alter Ratio
Зокрема, знаковою подією став проєкт «Mariologia», прем’єра якого відбулася наприкінці 2018 року. Четверо українських композиторів – Святослав Луньов, Максим Шалигін, Максим Коломієць та Олексій Ретинський – створили для проєкту музику на тексти Марійних антифонів – латинських канонічних молитов до Діви Марії.
Кожен композитор обрав інакший виконавський склад: Максим Коломієць поєднав звучання людських голосів із тембром гобоя і тибетських чаш, Олексій Ретинський додав до вокального ансамблю звучання ударних – вібрафона, оркестрових дзвонів та литавр, Святослав Луньов створив партитуру для вокального ансамблю, ударних і арфи, Максим Шалигін обмежився дванадцятьма голосами a capella, які, однак, у вибудуванні складних всепоглинаючих гармоній нагадують то звучання органу, то електроніку.
Спільна вербальна складова отримала чотири абсолютно різні прочитання – від пошуків прихованої символіки священного тексту до використання слова як додаткового тембрального засобу, де важить саме звучання, а не зміст. Та у кожному разі сакральний текст постає лише як символ, з якого проростають візії космічних позачасових і «безмежнопросторових» звучань.
Додатковий контекст створює латина – універсальна мова, що об’єднує цінності західного світу. Ольга Приходько порівнює латину із системою знаків, подібною до мови програмування. У використанні цих текстів постає не так молитовне самозаглиблення, як, за словами диригентки, продовження «шлейфу культурної пам’яті від Середньовіччя до наших днів» [7]. За задумом Ольги Приходько, використання цієї багатовікової мови знаків, де кожне слово, «намолене» протягом століть, перетворюється у символ, «переводить українську духовну музику на універсальний високий рівень – розуміння не тільки локальної спільноти, але й у європейський вимір» [7].
Духовна хорова музика в Україні має довгу традицію: зароджена в унікальних барокових партесах, продовжена на межі ХІХ-ХХ століть у літургійних творах Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича та багатьох їхніх сучасників, замовчувана з ідеологічних причин в період радянської окупації українських земель, нині вона знову повертається в поле зору композиторів, здебільшого – виростаючи на основі традицій церковного співу.
Проєкт «Mariologia» пропонує альтернативний шлях сприйняття духовної музики. За словами Ольги Приходько, «традиція – це не погано, але коли вона законсервована, то втрачає свою силу» [7]. У проєкті духовні тексти – це лише грандіозний привід для творчості, основа для формування новітнього світу звучань. Наприклад, для Максима Шалигіна текст став певною абстракцією, його сакральність незримо присутня, але максимально завуальована: в окремих розділах склади слів розпорошуються між різними вокальними партіями і суть тексту залишається невловимою. Або ж у частині «Salve Regina», де довгі мікротонові глісандо то накочуються хвилями, то плавно відходять на дальній план звучності, створюється, за словами автора, відчуття спостерігання за «падінням зірок у заповільненому часі» [4]. Так, культ сучасності – «музика повільного часу» з її вслуханням у звук – поєднується із культом релігійним з усією розгалуженою системою його розумінь і трактувань. Переплітаючись, вони творять новий вимір значень один одного, у новітній деконструкції часу і простору вимальовуються шляхи пізнання Всесвіту, Бога, Вічності, себе.
Так, шар за шаром, розкривається концепція кожного творчого проєкту «Alter Ratio». А проєктів уже створено чимало. Це і концерт Святослава Луньова « The Noel Consort» – радісна музика традиційних європейських колядок у незвичному аранжуванні, де природня простота мелодій постає у широкій палітрі виразових можливостей сучасного хорового письма, по-новому втілюючи одвічну магію різдвяного світла.
Також серед найяскравіших проєктів колективу – вокально-хореографічна вистава «A Celebration Service» («Святкова служба»), створена американською мисткинею Мередіт Монк, де у поєднанні співу, декламації, танцю, пластики, подібної до ритуальних рухів, гри світла і тіні відбувається подорож у світ духовних традицій різних культур та епох. Вербальну основу дійства складають буддистські тексти, хасидські вислови, дзен-поезії та християнські молитви, а музичне втілення виглядає кросжанровим сплетінням стилів і технік. За словами Ольги Приходько, тут «авангардна і андеграундна культура поєднуються із культурою класичною. Таке поєднання – це те, чого боїться академічна культура, особливо та, над якою тяжіє радянський спадок. Насправді ж ці культури живлять одна одну. Треба не розмивати кордони між ними, але пам’ятати, що це сторони однієї медалі» [7].
Крім того музиканти «Alter Ratio» працювали над постановкою п’єси Олексія Ретинського «Іфігенія в Тавриді. Наречена для терориста», де давньогрецька трагедія, перетинаючи межі часу і простору, актуалізується у сучасному українському контексті на тлі глобального загострення світових конфліктів. Варто згадати і музично-театральну виставу «The little match girl passion» Девіда Ленга, де історія головної героїні казки Ганса Крістіана Андерсена «Дівчинка із сірниками» подана у жанрі страстей. Земні поневіряння людини, що зіткнулася із жорстокістю, байдужістю і цинізмом оточення, осмислюються автором на рівні паралелі із хресними муками Христа. Та, як завжди, у проєктах, за втілення яких береться «Alter Ratio», закладені у твори сенси зчитуються не буквально, а в безмежному калейдоскопі контекстів і підтекстів.
Нині музиканти ансамблю готуються до прем’єри нового проєкту – «Lux Aeterna. Psalms of Falling», що вперше буде презентований у листопаді 2023 року у Німеччині, а згодом – у Києві. Цей проєкт народжений у співпраці з українськими композиторами Аллою Загайкевич та давніми друзями ансамблю Максимом Шалигіним і Максимом Коломійцем, а також болгарським композитором Петером Керкеловим.
За словами Ольги Приходько, «Lux Aeterna» «кристалізує універсальний погляд на втілення ідей» [7]. Це проєкт-присвята, проєкт-реквієм. Фінальні слова латинського (знову!) канонічного тексту заупокійної служби («Lux Aeterna» – «Вічне світло») з одного боку, символізують трагедію смерті, а з іншого – дають надію на початок нового, незбагненного.
Основою концепції проєкту стали дві предметні теми. Перша з них – шана Дьордю Лігеті, сторіччя від дня народження якого відзначаємо у 2023 році. В історії музики загалом і для керівниці «Alter Ratio» особисто цей композитор відіграє визначальну роль. Зі слів Ольги Приходько: «Лігеті змінив погляд на звучання, відчуття музичного часу, простору і форми, надав їм нового виміру, привів до точки неповернення. Переоцінити його значення дуже важко. Він прожив дуже складне, трагічне життя, сублімуючи його у творчості. Нині українцям близький цей досвід» [7]. Створюючи омаж своєму кумиру, Ольга Приходько поєднала увесь проєкт назвою, однойменною до знакового твору Лігеті, що вплинув на подальше становлення його письма.
A Celebration Service, (c) Alter Ratio
В контексті щоденних трагедій війни, розв’язаної Росією проти України, «Lux Aeterna» – відспівування, а, водночас, утвердження віри в переродження – набуває нового значення. Поряд із мистецькою даниною Дьордю Лігеті, новий проєкт «Alter Ratio» – це також віддання шани полеглим у війні митцям – тим, що загинули зі зброєю в руках, і тим, що були невинно вбиті і закатовані. За словами авторки ідеї, проєкт поєднує «дуже багато маленьких ниточок, відгалужень від кореня, які роблять нерозривними ці дві теми» [7].
Ольга Приходько наголошує: «Якщо ми не персоніфікуємо війну, то вона залишається на сторінках преси. Вислів “never again” стає “never remind” – ніхто ніколи не пам’ятає про нього, це просто якийсь лозунг. А коли ми персоніфікуємо ці злочини і ці трагедії, вони залишаються в пам’яті і наближають нас до світлої сторони історії. Ми не просто сумуємо у своїх трагедіях, ми наближаємося до світла» [7].
Латинський канонічний текст, завдяки якому далекі, здавалось би, теми знаходять точки перетину і резонують одна в одній, слугує у проєкті культурним стимулом, дороговказом на шляху до втілення ідеї. Жоден із композиторів не використовував канонічні рядки у своєму творі. Наприклад, музика Алли Загайкевич написана на вірші української поетеси Ії Киви, а вербальною основою твору Максима Коломійця стали тексти віолончеліста і поета Віктора Рекала.
Проєкт створений для вокального ансамблю та електроніки. За словами Ольги Приходько, «крім ідей, що витають у небесних сферах, є і практичне розуміння процесу – щоби цю ідею донести максимально виразно до слухача» [7]. Відповідно, до участі в проєкті запрошували композиторів, яким особливо близька робота з електронікою. Тут вимальовується паралель і до творчих принципів самого Дьордя Лігеті: його ідея мікрополіфонії із нашаруванням безлічі рухомих ліній в розімкнутому часопросторі певною мірою суголосна розкриттю спектрального мікросвіту звука, розщепленого на «атоми» завдяки комп’ютерній програмі.
Цінності мистецькі і загальнолюдські, неочікувані паралелі між людськими долями та епохами, віддзеркалення подій свого часу і своєї країни, промовляння «живими словами» щойно написаних віршів і багатовіковими знаками-символами – це лише вершина айсбергу багатошарової ідеї, бережно виплеканої засновницею «Alter Ratio». Ольга Приходько називає творчий шлях свого ансамблю «свідомо несвідомим» [7] – ходою за покликом серця, відкриттям небачених раніше граней, що пероростає із творчого кредо у спосіб світогляду. Зі слів диригентки: «Я не пишу методички для освітніх програм чи інформаційної політики України. Я живу. Максимально сублімую свій досвід і намагаюся правдиво це показати. Знаходжу людей, які це так само відчувають і можуть зі мною це розповісти» [7]. Ядро колективу складають дванадцять співаків – здебільшого, ті, хто в Alter Ratio від самого початку. Звісно, залежно від проєкту, склад може бути мобільним, та, як стверджує Ольга Приходько, до вибору нових учасників ансамблю вона підходить дуже прискіпливо: крім досвіду і майстерного володіння голосом співаки повинні поділяти цінності Alter Ratio, прижитися у його творчому мікрокліматі.
Окрім творчої синергії в середині колективу, співпраці музикантів із близькими їх по духу композиторами, важливою є і взаємодія зі слухачем. Alter Ratio презентує нову музику на сценах України й світу. Природно, виникає питання: чи існує різниця у сприйнятті їхньої творчості у середовищах, що мають різний культурний бекграунд – за кордоном, де протягом ХХ століття одна за одною народжувались і розвивались новітні стильові течії, і в Україні, де протягом кількох десятиліть композиторська творчість консервувалася в догмах соцреалістичної естетики з орієнтиром на класико-романтичну музику, а будь-яке новаторство таврувалось, каралось або замовчувалось. На думку Ольги Приходько, питання полягає скоріше в «доступності середовища для роботи. В Європі дійсно є більше можливостей для роботи, більш підготовлена і в музичному плані освічена публіка, є можливості фінансові для існування незалежної музичної сфери. В Україні постійно треба боротися. Після боротьби вже не завжди вистачає часу на те, щоби прорефлексувати, що потрібно публіці» [7]. Та, за спостереженням диригентки, публіка Alter Ratio в Україні – це «завжди авангардні прогресивні люди, які в принципі цікавляться життям. Інша частина публіки – колеги, які знають стиль нашого ансамблю. Не обов’язково музиканти. Наша творчість може не відповідати їхнім смакам, але вони знають, що це завжди вартісно» [7].
Нині «Alter Ratio» існує як незалежна мистецька формація на грантових засадах. Поруч із реалізацією масштабних творчих проєктів колектив активно бере участь у багатьох всеукраїнських та міжнародних фестивалях, співпрацює з міжнародними мистецькими організаціями, українськими, європейськими й американськими виконавцями.
У кожному слові засновниці ансамблю про свою роботу – безмежна закоханість у справу життя. У кожній мистецькій події колективу – бездоганний професіоналізм і щире декларування цінностей. Творити альтернативну реальність, спонукати мислити і рефлексувати, дивувати і дивуватися – ось він, безкінечний процес відкриття нових граней інакшого мислення, alter ratio.
[1] Н. Герасимова-Персидская. «Опыт рассуждений об особенностях постижения современной музыки», Науковий вісник НМАУ. Вип.119. 2017. С. 59.
[2] О. Корчова, «Музичний модернізм як terra cognita: монографія». Київ, Музична Україна, 2020. С. 316.
[3] Ольга Приходько, «Никто не останется прежним», побывав на концерте Alter Ratio Mariologia
[4] М. Шалигін, Mariologia Interview.
[5] О. Приходько: «Ми створили Alter Ratio, щоб наповнити своє життя і життя навколо новими сенсами».
[6] М. Дубова «Україна молода: диригентка та співачка Вікторія Вітренко – про те, як розповідати про війну мовою сучасної музики».
[7] Особиста розмова авторки з О. Приходько. Збережено в архівах Тетяни Новицької.
